Комунальний заклад освіти"Середня загальноосвітня школа № 20" Дніпровської міської ради.

 





Прискорений розвиток дитини: добре це чи погано?

   Відомий фахівець у галузі психології здібностей професор В. Юркевич вважає, що обдарованість — це прискорений, високий рівень розвитку певних здібностей. Обдарованість буває різних ти­пів, і не кожний із них пов'язаний зі шкільним навчанням. Так, на­приклад, доволі дефіцитна в будь-якому суспільстві та найменш ви­вчена соціальна обдарованість (її ще називають лідерською) всер­йоз не цікавить ані вчителів, ані батьків. Більш того, її побоюються і ті, й інші, не знаючи, що робити з дитиною-лідером, з її характе­ром, вчинками.

   Є ще художня обдарованість (музична, образотворча, сценіч­на). Вона вивчена досить ґрунтовно, але також прямо не пов'язана зі шкільним навчанням.

   Існує й психомоторна, або спортивна, обдарованість, проте нас цікавить інше.

   Три типи обдарованості, тобто прискореного, високого рівня роз­витку, прямо пов'язані з навчанням у загальноосвітній школі.

Академічна обдарованість — це яскраво виражена здатність інди­віда навчатися. Така обдарованість допоможе дитині в майбутньому стати непоганим, кваліфікованим спеціалістом, але для подолання більших висот її недостатньо.

   Інтелектуальна обдарованість — це вміння дитини думати, ана­лізувати, зіставляти факти й робити власні висновки. Діти, яким притаманна інтелектуальна обдарованість,— розумники й розум­ниці. Іноді вони вчаться блискуче, іноді — непогано, іноді — чудо­во встигають з одних предметів і погано з інших, — усе залежить від їх ставлення до предмета і, що дуже важливо, до вчителя.

  Творча обдарованість виявляється у нестандартному баченні сві­ту, нешаблонному мисленні.

   Як батькам не помилитися в розумінні й оцінці здібностей ди­тини, як не прогледіти обдарованість? Насамперед слід пам'ятати, що обдарованість жодним чином не пов'язана з «натаскуванням». Прискорений розвиток завдяки «дресируванню» практично завжди призводить до певних фізіологічних і психічних розладів, провокує формування «невдахи», закладає сценарій майбутніх життєвих роз­чарувань. Справа в тому, що дитина, яка вільно читає, легко рахує, знає кілька англійських віршиків, може блискуче вчитися в першо­му, другому класі, добре — у третьому, четвертому. У п'ятому класі вона зустрічається з першими проблемами, а далі, як правило, пере­творюється на «середняка». Запас знань вичерпався, «фора», з якою вона прийшла до школи, закінчилась, а здібності виявилися недо­статніми для подальшого успішного навчання.

   Обдаровані діти різняться. Серед них є тихі й гамірливі, агресив­ні й дуже доброзичливі, веселі й сумні, слабкі й здорові, але всіх їх об'єднує дещо спільне — яскраво виражена, іноді навіть хворобли­ва потреба, без якої неможливий розвиток здібностей. Це так звана пізнавальна потреба, яка виявляється насамперед у пошуку нового знання, у задоволенні від постійної розумової праці. Обдарованих дітей не потрібно примушувати чи заохочувати — вони самі безпе­рервно шукають для себе складну інтелектуальну роботу, яка стає для них величезним задоволенням.

   Деякі батьки навіть лякаються одержимості, з якою їхні діти ставляться до розумових занять, хвилюються, аби вони не захворі­ли від перенапруження, ховають від них книжки, задачники, слов­ники, довідники, енциклопедії, атласи тощо. І тоді такі діти можуть справді захворіти, оскільки розумова праця їм потрібна як їжа, як повітря, без цього вони, не перебільшуючи, не можуть жити. Це го­ловна ознака, за якою батьки мають усвідомити, що дитина справді обдарована, її особистісний розвиток відбувається прискорено.

   Але існують й інші ознаки, за якими часто приховується обда­рованість.

   По-перше, це стиль спілкування дитини. Часто обдарована ди­тина прагне спілкуватися лише з дорослими — ті більше знають, із ними цікаво. Крім того, дорослі із захопленням сприймають та­ких дітей, на відміну від однолітків, які над нею кепкують, насмі­хаються, цькують, а іноді навіть б'ють. Справа в тому, що «звичай­ні» діти активно не люблять тих, хто відрізняється від норми — ду­же товстих і вкрай худих, надвисоких та низеньких, телепнів і дуже розумних. Вони, як правило, у спілкуванні не терплять нічого не­звичного — обдаровані діти зі своїми інтересами їм незрозумілі, не­цікаві, вони їх дратують.

   Емоційність обдарованих дітей видається дорослим неймовірною, їх дуже важко втішити, коли фільм, вистава чи книжка мають сум­ний фінал. Занадто розвинені діти можуть вчинити справжній бунт, якщо дорослі відволікають їх від улюбленої справи, розв'язання ці­кавої задачі. І це не капризування — це особливий світ обдарованої дитини, надзвичайно емоційний і чутливий. Звісно, є й спокійні об­даровані діти, але це, як правило, лише «інтелектуали», оскільки творчі діти вкрай рідко бувають спокійними.

   Уражає почуття гумору обдарованих дітей, яке майже завжди є вродженим. Нерідко (можливо, просто побоюючись або через не­впевненість у реакції навколишніх У, вони самі не жартують, але про­яви гумору в інших людях зустрічають із захопленням. Особливо часто загострене й раннє почуття гумору спостерігається у дітей са­ме з творчою обдарованістю — вони легко й радісно помічають будь-які смішні невідповідності в навколишньому світі.

   Обдарованих дітей, як правило, вирізняє особлива манера ви­словлюватися, специфічність моторики й сприйняття; навіть у сво­їх кулінарних уподобаннях вони відрізняються від більшості одно­літків. І це цілком зрозуміло, оскільки обдарованість — це не лише особливості мозку, інтелекту, це зовсім інша будова психіки, всьо­го організму. У чомусь такі діти завжди вразливіші за звичайних однолітків, на жаль, вони частіше опиняються на межі нервового зриву. Саме тому обдаровані діти, за визначенням Всесвітньої Ор­ганізації охорони здоров'я, становлять групу ризику — разом із ро­зумово відсталими, маленькими правопорушниками, дітьми алко­голіків тощо. Вони потребують особливого виховання, спеціальних навчальних програм.

   Крім дітей, непересічні здібності яких очевидні, є ще й ті, чий прискорений розвиток і особливі здібності не знаходять відгуку в дорослих, не сприймаються ними, видаються звичайними, навіть невідповідними тим зразкам обдарованості, які затвердились у су­спільній свідомості.

  Учені свідчать, що дітей із «прихованою», невиявленою обдаро­ваністю багато, і якщо їм не поталанить, навколишні ніколи не дізна­ються про їхню обдарованість. І найгірше те, що вони самі не утвер­дяться у цих здібностях. Науковці довели, що можливості адаптації у багатьох обдарованих дітей, порівняно зі звичними, значно ниж­чі. І якщо їх схильності та здібності не вкладаються в певні шкіль­ні та суспільні стандарти, то перспективи цих дітей сумні — вони стають потенційними невдахами.

  Як правило, діти, чию обдарованість або зовсім не виявляють, або недооцінюють навколишні, відчувають значні труднощі, особливо у спілкуванні і вдома, і в школі. Звісно, у пересічних дітей теж ви­никають певні труднощі, але в обдарованих їх значно більше.

  Діти з виявленими здібностями дуже різні. їх можна, щоправ­да, досить умовно поділити на шість основних типів.

  «Фанатики» — це захоплені чимось діти, в яких (на превеликий жаль їхніх батьків та вчителів) яскраво виявляються схильності, що ке мають нічого спільного із навчанням у школі. Школа для них — примусове заняття, а справжнє життя починається після уроків або насувається замість них. Останнім часом серед дітей
з'явилося дуже багато комп'ютерних фанатиків — вони сидять за комп'ютерами практично цілодобово. Серед них справді багато інтелектуально обдарованих. Вони сприймають школу як прикру перешкоду в спілкуванні з комп'ютером, але якщо на їхнє захоплення звертають увагу компетентні дорослі, то ці діти захоплюються точними науками, і в них з'являється перспектива стати успішними програмістами, аналітиками.

  «Ледарі» — діти, які з неймовірною жадібністю поглинають будь-яку інформацію, але категорично відмовляються систематич­но й наполегливо працювати. Прогноз за такої форми прискореного розвитку неоптимістичний: людей цього типу не приваблює жодна спеціальні:здатні серйозні систематичні заняття, які до того ж вимагають певних вольових зусиль. У майбутньому таких дітей зва­тимуть «ходячою енциклопедією», що, можливо, й приваблює, але професією бути не може. Саме таким обдарованим «ледарям» по­трібна спеціальна тривала допомога й корекція з боку значущих дорослих.

  «Скромники» або діти зі заниженою самооцінкою, соромлять­ся показати себе кращими за інших. Вони категорично відмовля­ються демонструвати свої здібності, усіляко намагаються бути «як усі». Можливо, вчителі й особливо батьки підозрюють наявність у них здібностей, але як по-справжньому обдарованих їх ніхто не сприймає. На уроках вони майже ніколи не підводять руки, відповіді  дають, коли запитують саме їх і тільки на поставлене запитання. І ли­ше з письмових завдань можна зробити висновки про справді висо­кий рівень їхніх знань. Звісно, не завжди поведінка «скромника» зумовлена саме заниженою самооцінкою. Часто це осмислена пози­ція: бути як «усі», не відрізнятись від інших. І, з певної точки зо­ру, така позиція абсолютно виправдана: обдарованим «скромникам» живеться легше, аніж яскравим вундеркіндам. На відміну від «ле­дарів», «скромники» частіше домагаються успіху в житті, стають визнаними професіоналами, хоча занижена самооцінка, закладена в дитинстві, має певні наслідки і в дорослому житті.

   Ще один тип обдарованої — «невротик», а іноді навіть «психопат». Такі діти навпаки завжди прагнуть бути «не як усі», що про­вокує конфлікти з дорослими й ровесниками, які, тим не менш, ви­знають їхні неабиякі здібності. «Невротики» рано починають чита­ти, складати вірші, казки, деякі пишуть «енциклопедії», «видають журнали». Вони багато знають, самовпевнені, постійно самостверджуються. У школі такі діти завжди прагнуть відповідати, перери­ваючи інших, виправляють ровесників, а іноді й учителів. «Невро­тики» не вміють змовчати, з пристрастю доводять свою правоту, звинувачують інших у невігластві. Ровесники не люблять «невро­тиків», ображають, дражнять їх, навіть б'ють. У дорослому житті «невротикам» досить складно і в професійному, і в особистому пла­ні. Вони високої думки про себе, не вважають за потрібне дослуха­тися до інших, не вміють спілкуватися, легко ображають інших, не вибачаючись при цьому, переконані у своїй винятковості. У них практично не буває друзів, із ними складно колегам, від їхньої по­ведінки страждають близькі.

   Водночас серед обдарованих дітей є дуже спокійні, які не пра­гнуть ні з ким конфліктувати, але й бути «як усі» також не хочуть. Часто їх вважають «диваками*, адже вони рано починають читати «дорослі» книжки, у школі переймаються лише тим, що визначили для себе за потрібне або цікаве. Вони ніколи не підлаштовуються під когось — ані в поведінці, ані в спілкуванні, ані в манері одягатися. «Дивність» такої дитини — в її незалежності: вона може встати під час уроку, пояснюючи, що втомилася сидіти. Якщо на уроці йдеть­ся про вже відоме їй, може витягти книжку й спокійно читати, твір пише віршами або відтворює зміст малюнками. Такі діти, як пра­вило, дуже ввічливі, терпляче вислуховують зауваження та докори батьків і вчителів, не сперечаються, ні з ким не конфліктують, на­магаються нікого не образити, але вчиняють завжди по-своєму. До­ля таких дітей складається по-різному, хоча майже завжди нелег­ко. Нещодавно вони ставали дисидентами, більшість із них досягає в житті певних успіхів, хоча з певного віку вони можуть «замика­тися в собі», звужуючи коло активного спілкування лише до най­ближчих людей.

  І, нарешті, останній, шостий тип, — це «черепахи», тобто повіль­ні діти, чиї можливості досить невисоко оцінюються дорослими, хо­ча серед них справжня, особливо творча обдарованість зустрічаєть­ся доволі часто. «Черепахи» — шкільні страждальці, оскільки їх­ня ситуація в класі ще конфліктніша, аніж у всіх попередніх типів. Іноді їх вважають мало не розумово відсталими. Мабуть, одним із «черепах» був А. Ейнштейн, у якого до певної затримки загально­го розвитку додавали уповільненість психічної реакції та про якого його вчитель зауважував: «Твоє вітання за хмарами і байдуже став­лення до всього, що ми засвоюємо, підриває авторитет класу». Коли такі «черепахи» подорослішають, можливо, їм вдасться прилашту­ватися до своєї сповільненості, особливо якщо їм допоможуть дорос­лі. Однак, у молодших класах їм вкрай важко, оскільки такі діти не встигають, затримують увесь клас Дорослим складно розгледі­ти їхню обдарованість, пам'ятати не лише про їхні недоліки, але й про чесноти, допомогти адаптуватися до нових умов.

Усі діти з прискореним розвитком, різними типами обдарова­ності потребують особливої уваги навколишніх, батьків, учителів, аби вони змогли реалізувати свою унікальну індивідуальність, своє уявлення про Бога і людину, природу і суспільство. Учені вважа­ють, що потреба в самоактуалізації, яку особливо яскраво відчува­ють саме обдаровані люди, — це основа всіх духовних потреб люди­ни. Людина, яка не зуміла реалізуватися, завжди відчуває глибоке внутрішнє незадоволення життям — якою б благополучною вона не здавалася ззовні.
Подобається